DataLife Engine / Калмики - Народи Кавказу / Частина 1

Калмики - Народи Кавказу / Частина 1

“За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.”

Т.Г.Шевченко
 


В далекій давнині окремі регіони високогір'я були асимільовані різними за походженням мовами та культурами, етносами, що заселили Великий Кавказ з різних сторін і мали можливість експансії на найближчі до них гірські райони. Стародавні географи і мандрівники називали Кавказ «горою безлічі мов». Таке визначення ґрунтувалося на великій кількості народностей, які жили на Кавказі, як у високогірній, так і в передгірній його частинах. За багато століть ця картина практично не змінилася, і Кавказ продовжує славитися своїм етнічним розмаїттям.

 

Калмики

Калмики — монгольський народ ойратської групи. Пращурами калмиків є ойратські племена, котрі відкочували наприкінці XVI — початку XVII століть із Джунгарії на територію сучасного Казахстану та Східну Сибір, а потім — на Нижню Волгу й у Північний Прикаспій. У процесі заселення цими племенами території сучасної Калмикії (і сусідніх регіонів, які згодом будуть частково включені до складу Калмицького ханства) сформувалася етногрупа — калмицька народність.


Калмики розмовляють калмицькою мовою, що належить до монгольської групи мов алтайської мовної сім'ї. До XVII століття користувалися старомонгольським письмом, після — створеною на його основі писемністю тодо-бічіґ. Тодо-бічіґ була створена ойратським просвітителем, буддійським ченцем Зая-Пандитою для наближення писемності до вимови. У калмицькій мові ця писемність використовувалася аж до 1924 року поки не була замінена кирилицею в ході кампанії русифікації народів СРСР.

Тодо-бічіґ

За віросповіданням, як і ойрати Центральної Азії, калмики є буддистами-ламаїстами.


У складі калмицького народу є розподіл на субетноси — родоплемінні групи, найбільшими з яких є торгути, дербети, хошути, хойти, олети та джунгари. Назва двох субетносів калмицького народу — дербетів  та торгоутів вперше згадуються ще в давній монгольській хроніці «Сокровенна оповідь монголів» у 1240 р.
 

Контакти із Московським царством

Наприкінці XVI століття росіяни, що прийшли в Сибірське ханство, увійшли в контакт із ойратами. які кочували по річці Іртиш. У 1604 році торгутський перший головний тайши Хо-Урлюк — засновник калмицької держави у Нижньому Поволжжі, кочував у верхів'ях Іртиша.
 
У 1606 р. в Барабінському степу сталося перше бойове зіткнення торгутів з росіянами: спустошено Тарський округ. В 1608 р. посли Хо-Урлюка прибули в Тару для переговорів з російською владою.
 
У 1632 р. хани калмики-торгоути утворили залежний від Московського царства союз, проте автономний. В завдання входило захист кордонів Московії від атак казахів. Також вони брали участь у походах московського царства під час війн з Річчю Посполитою, Османською імперією та Швецією. Відігравали важливу роль у військах московських царів, що діяли в Україні. Крім того, суттєво допомагали Петру I під час Азовських походів й перші роки північної війни.
 
Причини переходу торгутів на Волгу та Північний Кавказ не до кінця зрозумілі, проте відомо, що торгути і хошути були втягнуті в тривалу міжусобицю, що тривала майже все XVII століття.
 
У середині XVII ст. торгути остаточно утвердилися на заході Великого Степу, частково підпорядкувавши собі, частково витіснивши кочівля Великих та Малих Ногаїв у Крим та на Північний Кавказ.

Держава калмиків

Скасування Калмицького ханства

З утворенням Російської імперії центральна влада обрала шлях на придушення старовинних свобод та знищення привілеїв. Цей процес поступово став торкатися калмиків. Особливо він посилився за часи Анни I, цю політику продовжила Єлизавета I. Імператриця Катерина II фактично завершила цей процес. Зрештою у 1770 році такі дії викликало спротив калмиків, які зв'язалися з урядом династії Цін, вирішивши повернутися до Джунгарії.
 
У 1771 році більшість калмицьких улусів (в основному торгутських і хошутських) завдяки політиці торгутських і хошутських нойонів і намісника Калмицького ханства Убаші, вирушили у Джунгарію, контрольовану цинським Китаєм. Для протидії перекочовування калмиків уряд Катерини II розіслав циркуляри яєцьким козакам, оренбурзькому губернатору та ханам підвладних казахських жузів, насамперед своєму підданому, хану Молодшого жуза Нуралі. Яїцькі козаки не змогли затримати калмицькі війська Убаші. Вислані з Оренбурзької лінії війська під командуванням генерала М. М. Траубенберга також не змогли протидіяти калмикам і, в умовах зимової безгодівлі і бездоріжжя, повернулися на лінію. Залишившись без підтримки російської артилерії та драгунських полків, ополчення трьох казахських жузів не змогло зупинити калмиків, які, втративши від безгодівлі та безводдя свою худобу і більшу частину людей, пройшли на територію колишнього Джунгарського ханства і були розселені маньчжурським урядом на кордонах Сіньцзяна. Калмицьке ханство втратило більшу частину свого населення і дві третини своєї армії та народу після відходу Убаші, а також значно ослабло.
 
Правителі Росії вживали заходи і заохочували тих, хто приймав православ'я. Калмикам, що пройшли обряд хрещення, дозволялося йти в інші міста і села Росії. В кінці 18 століття Російська імперія посилила втручання у внутрішнє життя Калмицького ханства, поступово обмежуючи права калмиків, і в 1771 році воно було повністю ліквідовано за наказом імператриці Катерини ІІ.


Радянський період

За часи приходу до влади комуністів скорочення чисельності населення калмиків відбулося в період громадянської війни та голоду 1921—1922 років. Так, якщо за переписом 1897 року у Російській імперії налічувалося 190,6 тис. калмиків, то за переписом 1926 року їх залишилося 129,3 тис. осіб. Тільки під час голоду 1921—1922 років у Калмицькій АРСР загинуло близько 36 тисяч калмиків. Загалом у період з 1918 по 1924 рік загинуло за найскромнішими оцінками понад 70 тисяч калмиків. Лише біля колишньої Області Війська Донського чисельність калмицького населення скоротилася з 30,2 тис. чол. 1913 року до 10,75 тис. чол. 1920 року.
 
Значне скорочення чисельності населення відбулося під час голоду 1932-1933 років. Точної кількості жертв голоду по Калмицькій автономній області, через відсутність точних і репрезентативних статистичних даних, не встановлено. За приблизними оцінками в Калмикії за 1932—1934 рр. кількість загиблих від голоду оцінюється в 14,4 тис. осіб.
 
Під час Російської революції калмики пройшли з'їзди калмицького народу, був створений Калмицький військовий уряд. Після визвольних змагань близько тисячі калмиків опинилися в еміграції, де створили політичні організації та видання. Пізніше частина діаспори взяла участь у формуванні Калмицького національного комітету та Калмицького кавалерійського корпусу у нацистській Німеччині. У повоєнні часи більша частина діаспори переселилася до США.


Калмицький кавалерійський корпус у складі вермахту

Депортація калмиків

У 1943—1944, під час Радянсько-німецької війни калмики зазнали репресій з боку радянської влади та були масово депортовані в райони Сибіру і Середньої Азії. Це сталося за звинуваченням калмицького народу у співпраці з Німеччиною.

Депортації калмиків

24-01-2023, 10:40
Вернуться назад