Берегиня - Слов'янська мітологія

Берегиня - істота слов'янської мітології, що є однією з духів-охоронців, а також нижчих жіночих божеств. 

 Перші згадки їх у письмових джерелах належать до XIV-XV століть і зазнали популяризації з боку дослідників уже в час відновлення незалежности України. 

 Походження самого імені має три варіянти. Перший припускає, що через певний зв'язок берегинь і русалок, котрі сиділи на берегах річок й озер, логічно, їх почали так називати. Проте ця версія занадто слабка для визнання її вартою визнання, адже сама лиш схожість слів, утім, змушує дослідників і необережних шукачів забувати про відмінність у самій лише ролі цих істот у мітології. Друге припущення пропонує подумати над можливою функцією берегині в сільському господарстві на основі певних ритуалів, збережених до часів радянської окупації, хоч і в дещо гумористичній манері. Найбільш реалістичним варіянтом є походження слова від "берегти", що виставляє для персонажа роботу збереження людей від сил зла. 

 У певних давньоруських літописах траплялися згадки про неї, проте частіше, все ж, уже пізніш. У праці, приписаній Івану Золотоустому, йдеться про вагому роль Берегині в духовному житті суспільства того часу на рівні з Перуном, Хорсом тощо. 

 За виглядом образу, як такого, знову повертаємося до згаданих вище версій. Перша свідчитиме про схожість із русалками, тобто персонажка матиме вигляд нехрещеної дитини чи потопельниці. Друга ж залежить од регіону згадки. На Полтавщині так називали дівчину, котра лякала подруг. На Черкащині це була підперезана червоним поясом молодиця, що супроводжувала жниварів до пана й отримувала платню. Зараз же їх уявляють більш як жіночими версіями домовичків, відповідальних за добробут оселі.