DataLife Engine / Союз Визволення України

Союз Визволення України

Продовжуємо рубрику Українських організацій в період Першої Світової війни.

На цей раз хочеться розповісти про організацію української інтелігенції, що була створена не галичанами, а емігрантами з Наддніпрянщини. Це Союз Визволення України(не плутати з міфічною організацією, до якої "приписали" чекісти українську інтелігенцію під час 1929-1930,яка немає нічого спільного з сьогоднішньою темою).

Що ж, організація була створена 4 серпня 1914 року у місті Львів. Керівництво складалося  із членів - Революційної Української партії, Української соціал-демократичної партії та ін. На чолі організації стояла президія у складі - Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Маркіян Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і Микола Залізняк), якій допомагали галицькі й буковинські діячі різних ділянок (Степан та Роман Смаль-Стоцькі, Василь Сімович, Михайло Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, Іван Крип'якевич, Степан Рудницький та ін.).

Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. За головне завдання ця організація ставила собі проголошення соборності та самостійності України та сприяння поразці Російської Імперії заради відродження незалежності Української держави. 

Після захоплення Львова рос. армією осідок СВУ був перенесений до Відня, але в Галичині й на Буковині залишилися його підпільні структури, які мали збирати інформацію про діяльність новоствореної адміністрації й пересування російських військ.

 

З австрійського боку СВУ опікувався мін-вом закордонних справ, однак з 1915 справа дійшла до політ. розходжень і австрійське МЗС обмежило фінансову допомогу СВУ, який відтоді зосередив свою діяльність більше на території Німеччини.

Організація мала широку мережу представників у різних країнах Європи, ось лише деякі з них : у Німеччині (О. Скоропис-Йолтуховський), Туреччині (М. Меленевський), Болгарії та Румунії (Л. Ганкевич), Італії (О. Семенів), Швеції та Норвегії (О. Назарук), Швейцарії (П. Чикаленко).

Значним дипломатичним успіхом СВУ була заява турецького міністра Талаат-Бея про потребу визволення України й запевнення про допомогу турецького уряду в здобутті самостійності України.

СВУ співпрацював від самого початку (4 серпня 1914) з політичною організацією галицьких українців — Головною українською радою(про яку у нас також є допис), а з травня 1915 — із Загальною українською радою у Відні, в якій мав своїх 3 делегатів (О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, М. Меленевський). Велику увагу СВУ приділяв видавничій діяльності. Зокрема, у Відні він видавав журнал "Вісник Союзу визволення України" і тижневик "Ukrainishe Nachrichten", у Лозанні (Швейцарія) — "La Revue Ukrainienne"; надрукував велику кількість звернень до різних народів Європи та російських солдатів, близько 30 брошур та близько 50 книжок про Україну різними мовами.


З вересня 1914 СВУ почав працювати серед українських військовополонених. Він домігся від військ. влади Австро-Угорщини й Німеччини виділення українців у окремі табори. 1915 понад 40 тис. українців-полонених було зосереджено у Фрайштадтському й Дунасердагельському (Австрія) і понад 50 тис. — у Раштатському, Зальцведельському й Вецларському таборах (Німеччина). У цих таборах організовано культурну і нац. виховну роботу: школи, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, театри, курси укр. історії й літератури, кооперації, політекономії, нім. мови. Засновано укр. газети: "Розсвіт" (Раштат), "Вільне слово" (Зальцведель), "Громадська думка" (Вецляр), "Розвага" (Фрайштадт), "Наш голос" (Йозефштадт). У таборах заходами СВУ вийшла низка українських освітніх брошур. 1916 СВУ заснував у Львові бюро, яке організувало українцям приватне шкільництво на Волині, окупованій австро-угорським військом. Також заходами СВУ навесні 1917 група українських полонених вела культурно-національну діяльність на Підляшші, яке перебувало під німецькою окупацією; вони тут організували бл. 100 нар. шкіл (бл. 5500 дітей), видавали тижневик "Рідне слово" в Білій (нині м. Бяла-Подляска Люблінського воєводства, Польща).

 

Після Лютневої революції 1917 в Росії й утворення в Києві Української Центральної Ради організація 15 квітня 1917 офіційно відмовилася від подальших виступів від імені всього українського народу, обмежила діяльність роботою серед військовополонених і захистом населення українських територій від польських зазіхань. Заходами СВУ 1917 були створені дві українські дивізії — "сірожупанників" і "синьожупанників" (див. Сіра дивізія, Синя дивізія), які згодом влилися в українську армію.

1 липня 1918 СВУ офіційно припинив своє існування. Усі його матеріали згодом були передані А. Жуком до Музею визвольної боротьби України в Празі (Чехословаччина).




18-07-2022, 21:30
Вернуться назад